А ви пам’ятаєте свій перший День знань?
Жовтіє листя на тополі.
Летять у синяві хмарки.
Відкриті навстіж двері в школі —
Ідуть до школи першачки.
1 вересня. Урочиста шкільна лінійка, величезні букети осінніх квітів, білосніжні банти, святкові вбрання і море веселих дитячих посмішок. В руках у першачків новенькі портфелі, вщерть набиті зошитами та підручниками. Допитливі кирпаті носики малюків визирають з заднього ряду, щоб трохи краще побачити і почути свій перший шкільний дзвінок. Він, звичайно, буде дзвеніти щороку, выдміряючи додані кілограми, сантиметри і отримані знання. Але ж перший дзвінок у першому класі – це момент воістину унікальний.
Нам стало дуже цікаво, чим запам’ятався День знань для наших співробітників, тому ми попросили їх поділитися спогадами про їх перше вересня, перший дзвоник їх дітей або історіями зі шкільного життя.
Нескладно впізнати в гарненькій першокласниці на фотографії нашу Надійку Клименко.
А ось що вона сама розповіла нам про свій перший День знань:
“Моє перше 1-ше вересня? Я його не пам’ятаю. Випускний в садку пам’ятаю, а 1-й дзвінок немає.Добре, що є фотографії. З них пам’ятаю: банти, білий фартух, нові босоніжки, подаровані бабусею, сусідський хлопчик, який пішов зі мною в перший клас, хоча профілонив випускну групу в садочку (зрадник). А ще – ранець. Червоний, на двох засувках, з кишенями і намальованим космонавтом і, звичайно ж, БУКВАР.
Провчившись всього тиждень, я поїхала в піонерський табір. Там подумали про те, що погано відривати дітей від навчального процесу та проводили заняття для відпочиваючих. Не врахували вони одного, що серед дорослих дітей і підлітків загубиться один першокласник. Мій перший клас розпочався з вивчення матеріалу другого класу. Повернувшись з табору, я знала таблицю множення на 2 і прочитала «Казку про царя Салтана» (спасибі братові, який ще в садочку навчив мене читати, і нехорошій тітоньці-математичці, на зло якій я все-таки вирішувала завдання для 2-го класу ).”
Наступними фотографіями поділився з нами Коля Сапронов. На першому фото Коля першокласник (1991 рік). Як він жартівливо підписав фотографію, “Першокласник стандартного зросту і квітка акселерат”. А троянда дійсно величезних розмірів! Молодець, Коля, вірний хід: приголомшити вчителя з першої зустрічі і моментально заслужити тепле ставлення і прихильність!
Друге фото зроблено через чотири роки. Поруч з мамою стоїть вже подорослішавша, серйозна і зосереджена дитина, погляд відображає прагнення до знань. Хоча ми-то знаємо, це тільки фото, насправді дитяче завзяття і непосидючість нікуди не поділися, і в цьому нас щодня переконує вже дорослий Микола. Дивлячись на цю фотографію, він згадує п’ятий клас і свої перші кросівки Адідас.
Наступне фото надіслала нам Стебловська Таня. На ньому зображений парад жовтеняцьких військ в 1986 році в місті Кролевець Сумської області. Нарядні і веселі учні середньої школи №1 бадьоро крокують під звуки популярної в їх дитинстві пісеньки:
Орлята учатся летать,
Им салютует шум прибоя,
В глазах их – небо голубое…
Ничем орлят не испугать,-
Орлята учатся летать.
Они сумеют встретить горе,
Поднять на сильных крыльях зори.
Не умирать, а побеждать
Орлята учатся летать
Наша Таня – мила дівчинка з пишними білими бантами по центру в першому ряду.
Шкільні роки… Так, це дійсно було незабутньо: хороші й погані відмітки, радісний сміх і гіркі сльози, перше кохання і, звичайно ж, друзі. Безтурботне дитинство з його радісними моментами, веселими і яскравими подіями, першими дитячими “проблемами”, які, як з’ясовується пізніше, насправді і не проблеми зовсім. А це завмирання серця і відчуття повного щастя при одній тільки згадці звітного слова… ка-ні-ку-ли! Шкільні роки назавжди залишили після себе відчуття радості і щастя в нашому серці.
Фотографією свого першого Дня знань поділилася з нами Хохлова Альона. Ошатна шкільна форма, білий фартух і святкова зачіска, прикрашена бантиками – гордість читається на маленькому дитячому личку. Сьогодні Альонка стала ученицею і перед нею відкривається нова сторінка життя – шкільна пора, яка буде наповнена яскравими враженнями, корисними знаннями і дивовижними відкриттями.
Ще одна красуня-першокласник – наша Анечка Хролікова. У день, коли було зроблено це фото, вона перший раз переступила шкільний поріг. Таке гарненьке дитяче личко, але який разюче тямущий погляд. Відразу видно, дитина дуже хоче вчитися. Школу Анюта закінчить зі срібною медаллю, а улюбленими в неї будуть уроки алгебри і геометрії! А крім шкільної програми, з першого класу вона буде займатися ще й музикою – грою на фортепіано.
Перше вересня для будь-якої дитини – це незабутня подія. Якщо для батьків це привід подумати про те, як виріс їх малюк, усвідомити, що він переходить у нове, майже доросле життя, посумувати про те, як швидко летить час, то для дитини – це, в першу чергу, можливість повеселитися і відчути себе в центрі уваги. Представляємо, скільки радості було у маленького Толіка Чорнобая, якому в його перший День знань пощастило потрапити в газету! Його неважко впізнати на фотографії з газети в хлопчикові ліворуч на передньому плані. Ось що він розповів нам про це фото:
“Якщо зараз мало не в кожній прасці вбудована камера для фотозйомки, у нас є можливість фотографувати які завгодно події, і цим уже нікого не здивуєш, то 30 років тому фотоапарати були не в кожній родині. У моїй родині його теж не було, а фотографію зробив кореспондент місцевої газети. Ось так я потрапив на першу шпальту місцевого таблоїду «Ленінський прапор». Фотокопія самої газети додається, текст читабельний, тому кому цікаво, може почитати, про що писали в газетах 30 років тому.”
Здається, ще зовсім недавно батьки за руку вели нас в перший клас. І ось вже ми ведемо своїх дітей на їхню першу шкільну лінійку! Між попередньою і наступними фотографіями різниця 30 років. Тільки в цьому році в перший клас пішов вже синочок Толі Гліб.
Ще один тато цього року в перший раз за багато років побував у школі – Балута Олександр повів на урочисту лінійку свою доньку Катюшу. У перший клас Катюшу проводжають всією сім’єю: і мама з татом, і бабуся, і молодша сестричка Віолета.
А ось і перший день за шкільною партою. Дітлахам ще належить познайомитися, подружитися, адже попереду у них цікавий і захоплюючий, але в той же час дуже важливий етап життя – шкільне життя. Підручники і зошити, уроки і перерви, домашні завдання та контрольні – весь цей непростий шлях вони пройдуть разом, щоб через 12 років покинувши школу, відправитися у доросле життя.
