Фотовиставка «Історія старої фотографії» (Частина 3)
Фотографія фіксує вічність, на ділі будучи
доказом того, що все є лише коротка мить
в очах вічності.
(Алі Сміт)
Як же ми звикли до «цифровиків»… Завдяки стрімкому прогресу, більшість з нас сьогодні дивиться фотографії виключно на екрані комп’ютера, планшета або телефону. Багато хто вже й забув, коли востаннє брав до рук паперові фотографії. Але ж це так чудово: можна налити чашечку чаю, влаштуватися в улюбленому кріслі і, взявши кипу старих фотоальбомів, перенестися в минуле. Ось на цій фотографії Вам рік, на цій п’ять рочків, а ось Ви вже йдете в перший клас. І усмішка мимоволі з’являється на Вашому обличчі. Смішні, кумедні, але такі зворушливі, ці фотографії будять наші спогади, повертають нас у дитинство.
Чудовими фотографіями зі свого дитинства в рамках фотовиставки компанії «Медвестснаб» вирішив поділитися з нами співробітник зі Львова Бабич Володимир. Подібні фотографії, напевно, є у кожного з нас. Як цікаво зараз розглядати їх і знаходити в собі ще маленькому погляд, усмішку, рисочки обличчя, схожі з маминими і батьковими. Одна-єдина така фотографія здатна сказати набагато більше, ніж тисячі слів. Вони зберігають найдорожчі моменти нашого життя, які ніколи більше не повторяться, нагадують нам про найрідніших людей, яких ми любимо, про місця, де ми побували і де з радістю проводили час в дитинстві.
Забавну дитячу фотографію показала нам співробітниця з Миколаєва Артюхова Ольга. Це фото радісної маленької Олі за кермом її першого автомобіля було зроблено в 1973 році.
Вельми цікава і друга фотографія, надіслана Ольгою. Знімок відображає один з робочих моментів її батька Скрипко Веніаміна Сергійовича (на фото він ліворуч). Співробітниця розповідає, що Веніамін Сергійович займався електрифікацією Донецької залізниці, а це фото було зроблено в 1960 році в місті Іловайськ.
Кажуть, очі – дзеркало душі. Дорослішаючи, ми намагаємося не показувати емоції на людях, стаємо більш стриманими і закритими, і вже точно не поспішаємо відкривати душу кожному зустрічному. Але дитячі очі – це не просто відображення, це одкровення душі. Найсправжніші, найщиріші емоції випромінюють вони. Погляньте на свої дитячі фото, і Ви завжди з точністю скажете, який настрій був у вас в той момент, чи були Ви щасливі або навпаки чимось засмучені. Дитячі очі не вміють обманювати.
Дуже зворушливою фотографією зі свого дитинства поділився з нами співробітник зі Львова Орач Мар’ян. Він з посмішкою згадує і «модні» в ті часи килими на стіні, і свою першу коляску.
А друга фотографія – це реліквія і гордість сімейства Мар’яна. На цьому найстарішому знімку із сімейного архіву відображена його прабабуся.
Про першу фотографію, обрану для нашої фотовиставки, співробітник з Києва Штокайло Богданвідгукується з великою теплотою: «Я думаю, це не найстаріша фотографія з мого сімейного альбому, але те, що на ній рідні серцю люди, так це точно: мої батьки, обидві мої бабусі і дідусі. У центрі моя прабабуся тримає на руках мого молодшого брата. Ну і я за кермом свого першого автомобіля. Велика дружна родина».
Друге фото Богдан вирішив показати нам, тому що воно яскраво демонструє старовинні народні традиції та колорит українських Карпат. Богдан каже: «Запорукою здорового суспільства є дружна сім’я, а початком сімейного життя є весілля. І такого колоритного весілля, як в українських Карпатах, я за все своє життя не бачив. Тут і національні костюми, і дзвінкі пісні, і запальні гуцульські танці – все в кращих українських традиціях. Взяти участь у цій традиції пощастило моїй мамі. На цій фотографії вона третя ліворуч, старанно виконує роль куми. А закінчити хочу словами з пісні Софії Ротару: Приїжджайте в Прикарпаття, Приїжджайте, люди добрі, Завше будут раді вам!»
Наш співробітник з Києва Балута Олександр продемонстрував нам кілька улюблених фотографій зі свого альбому. На них зображена невелика частина історії життя Олександра. Вона починається з самого першого фото, на якому Олександр позує разом зі своїм молодшим братом. На цій фотографії маленькому Саші трохи більше трьох років, а на грудях у нього гордо красується медаль батька, отримана за освоєння цілини в Казахстані. Олександр з розчуленням згадує, як батьки спеціально замовили приїзд фотографа, щоб зробити перші сімейні фото, старанно готувалися, а потім з нетерпінням чекали фотографій. Далі фотографії потрапляли в альбом і демонструвалися всім гостям при нагоді.
Ще чотири фотографії відображають вже більш дорослий період життя Олександра. Він розповідає: «Це історія 4-х фотографій, зроблених за 4 роки, – маленький зріз життя звичайної людини, який може бути у кожного в архіві. Всього якихось 4 роки, а за ними закінчення школи, вступ до медичного інституту, служба в армії і знову інститут. Для мене за цими фотографіями криється багато емоцій, переживань, невдач і перемог. І все це буде зі мною завжди. А фотографії будуть тільки нагадувати про це».
1987 рік – фотографія 1-го курсу Запорізького медичного інституту. Студент Балута Олександр на фотографії другий праворуч. Олександр згадує свій юнацький запал, як не терпілося вчитися, прагнути до щасливого майбутнього, а ще дуже хотілося виділитися.
1988 рік – Олександр – молодший лейтенант, місто Ташкент. З цією фотографією у нього пов’язаний цікавий випадок: «Коли мій друг запропонував сфотографуватися під час звільнення в Ташкентському зоопарку на тлі орла, то орел раптом розправив крила, і вийшла така фотографія».
1989 рік – Сари-Шаган – військовий полігон в Казахстані, де Олександр будував наметове містечко і брав участь у ракетних стрільбах.
1990 рік – фотографія зроблена в Харкові. Там Олександр (на фото праворуч) брав участь в Українській універсіаді з легкої атлетики. «Знову студент, – говорить він, – але вже з іншим світоглядом і ставленням до життя.»
Напевно, ніхто не стане заперечувати, що ці пошарпані часом знімки зі старого альбому виглядають набагато жвавіше і цікавіше, ніж будь-який з сучасних многопіксельних шотів, зроблених на автоматі цифровою камерою. Якщо Вам буде сумно – відкрийте альбом зі старими фотографіями. Ви обов’язково посміхнетесь!
Далі буде …