Фотовиставка «Історія старої фотографії» (Частина 4)
Фотографія – це слід життя на клаптику паперу,
це саме той момент, який існував,
але вже і не буде існувати,
і вловити його складно.
Історія ніколи не перестає бути цікавою. Старі фотографії – це вікна в інше життя, завдяки їм згадується те, що швидко стало забутим. Можна годинами розглядати обличчя людей, що давно пішли, деталі їх гардеробу, оздоблення приміщень… І сьогодні це єдина можливість поглянути на реалії того життя, в якому не існувало відеозйомки, мобільного зв’язку та інтернету.
У заключній частині розповіді про фотовиставку компанії «Медвестснаб» ми хочемо поділитися ще кількома цікавими старовинними знімками, володарями яких пощастило стати нашим співробітникам.
Для участі у фотовиставці наша співробітниця з Чернігова Коновалова Оксана вибрала найстаріше вціліле фото з сімейного архіву. На знімку, зробленому в 1934 році, відображена її бабуся Олександра в шестирічному віці. Оксана розповідає: «Бабуся Олександра була шостою дитиною з восьми в сім’ї, і, на жаль, не з чуток знає про війну, голод і хвороби, з якими зіткнулася ще в дитячому та юнацькому віці. У 15 років бабуся вже працювала санітарочкою на фронті (і це, мабуть, єдина людина за багато поколінь, яка була пов’язана з медициною в нашій сім’ї). Війна забрала її батька, Героя Радянського Союзу, а черевний тиф – одну з сестер і брата. Складно навіть уявити, якою дорослою бабусі довелося стати в 15 років. Може, саме тому найбільшою цінністю для неї завжди була сім’я. Все своє життя вона присвятила чоловікові і дочці, тобто моїй мамі».
Наша співробітниця з Києва Хролікова Анна вирішила поділитися цікавими фотографіями із сімейних фотоальбомів чоловіка Артема. На них зображений його дід – Хроліков Віктор Михайлович. Про свого дідуся Артем може розповідати годинами, адже у Віктора Михайловича було по-справжньому насичене і цікаве життя. За професією він був викладачем технічних наук. В один із періодів свого життя йому довелося працювати в Інституті агрономічних досліджень в місті Кіндіа, республіка Гвінея. Там він навчав студентів сільськогосподарському машинобудуванню (французькою мовою). На першій фотографії він (в центрі, дивиться в об’єктив) відображений разом з колегами на тлі прикордонної річки (на протилежному березі Ліберія) в місті Фаранга, Гвінея.
Після повернення з тривалого відрядження Віктор Михайлович став деканом по роботі з іноземними студентами Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування (у наш час КНТУ), де продовжував навчати іноземних студентів. На другій фотографії він (другий праворуч) разом з іноземними студентами-випускниками в Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування.
Напевно, кожен, хто хоч раз тримав у руках старовинні фотографії, ловив себе на думці, що все зображене на знімку красиво, дужеурочисто і гармонійно. Як правило, люди, зафіксовані на них, переповнені неймовірною гідностю, самоповагою, в їх позах і виразах облич відсутня суєтність і сумніви. Напевно, це тому, що фотографи минулого ставилися до створення знімків з величезною відповідальністю, адже фотозйомка була досить дорогою, і крім того, фотосалони були явищем досить рідкісним, особливо в провінції.
Знімалися наші предки нечасто, і кожен похід в фотосалон або приїзд фотографа був справжньою подією в житті родини, тому всі фотографії практично відразу ж ставали сімейною цінністю і реліквією. Наші прадіди з трепетом ставилися до сімейних фотографій, їх розвішували в рамках по стінах, розміщували в красивих оксамитових альбомах, «дивитися сімейний альбом» було неодмінною частиною ритуалу прийому гостей, альбоми ці були справжньою сімейною гордістю.
Сім’я нашої співробітниці з Києва Іваненко Надії продовжує цю традицію і дбайливо зберігає старовинні сімейні фотографії. Деякі з них Надя вирішила показати в рамках нашої фотовиставки.
Перша фотографія була зроблена в 1900 році в місті Новомиколаївськ (нині місто Пугачов Саратовської області Російської Федерації). Надя розповідає: «За чаюванням в саду зібралася вся родина Стекольнікових. За столом Стекольнікови Сергій Васильович і Устинья Парфенівна (мої прапрапрадідусь і прапрапрабабуся). На передньому плані в сукні зі смужками моя прапрабабуся Капітоліна, їй на цій фотографії 4 роки».
Другий знімок датується 1918-1919 роками. На ньому зображені офіцери інкерманского полку. У центрі у темній формі прадід Наді Єрмолаєв Володимир Іванович. Про це фото Наді відомо, що однополчани, які пройшли I світову війну, сфотографувалися на пам’ять перед тим, як їх полк розпустили. «Рада солдатських депутатів «зривала» погони з офіцерів через кілька днів після цієї фотографії, – говорить співробітниця. – З поваги до мого прадіда солдати попередили його про це і попросили не приходити в цей день на службу.»
Ще одна фотографія була зроблена в тому ж місті Новомиколаївськ, але вже майже через 30 років – у 1929 році. Сім’я зібралася після Громадянської війни. У центрі Цигіна Глікерія Сергіївна (Надіна прапрабабуся «Луня»). Цигін Микола Васильович, батько сімейства, загинув на війні. «Бабуся Луня зібрала сім’ю після війни в рідну домівку, – каже Надія. – У вертикальних рядах (зліва направо) сім’ї дітей бабусі Луні. У другому ряду мої прадід Володимир, прабабуся Капітоліна, бабуся Галина. У нижньому ряду ліворуч бабуся Тамара. 3 травня 2015 року їй виповниться 100 років. Крім неї, жива ще дівчинка, що сидить на руках у матері праворуч, моя бабуся Рима.»
Співробітник з Дніпродзержинська Тагаєв Батир вибрав для нашої фотовиставки старовинну фотографію з сімейного архіву. Ця фотографія дуже дорога його дружині Тетяні, бо на ній відображені її прабатьки. Ось що Батир розповів нам про цей знімок: «На фото зображені Таніни прапрадід Манзюк Іван Якимович та прапрабабуся Агрипина Василівна, потомствені українські селяни з села Софіївка Катеринославської губернії з одним зі своїх синів – Петром, Таніним прадідом. Сім’я була багатодітна (9 дітей виростили батьки), дружна. У Петра були брати – Олексій, Омелян, Григорій, Михайло, наймолодший Олександр, сестри – Анастасія, Марія, Галина. Всі працьовиті, сім’я мала міцне господарство, за що і постраждала в період розкуркулювання. Деякі так і залишилися жити в Архангельській області, більшість – в Україні, частина – в Росії. Петро служив у царській армії в Преображенському полку, куди підбирали міцних, витривалих, високих. У 1916 році служив в Санкт-Петербурзі. Революційні події 1917 року застали його вже в Петрограді, де йому довелося разом з іншими преображенцями слухати виступи Леніна з броньовика Фінського вокзалу, Керенського та інших діячів революції. У 1920 році він одружився і переїхав жити до Катеринослава (нині Дніпропетровськ)».
Компанія «Медвестснаб» дякує всім учасникам фотовиставки. Любіть старі фотографії, дбайливо зберігаєте їх, і рано чи пізно вони розкажуть майбутнім поколінням Вашу сімейну історію…