Історія розвитку анестезії: від палиці до ефіру

Історія медицини нерозривно пов’язана з пошуком методів і засобів, що допомагають якщо не повністю перемогти біль, то хоча б частково її полегшити. Розвиток анестезії, як вважають вчені, почався ще на зорі існування людства. Тодішні методи знеболювання навряд чи можна назвати гуманними: стародавні “анестезіологи” діяли просто і грубо. Найчастіше пацієнт отримував загальний наркоз у вигляді удару палицею по голові (так званий “рауш-наркоз”), після чого втрачав свідомість, і лікар міг спокійно приступати до операції. Як ви розумієте, наслідки у такого наркозу часто бували сумними, але незважаючи на це, такі дикі методи подекуди практикувалися аж до XVIII століття!

Стародавні методи знеболювання

Поряд з “загальним наркозом” з давніх часів велися пошуки засобів для притуплення больових відчуттів. Як правило, такі засоби, крім знеболюючого, володіли ще й дурманним ефектом. У Стародавньому Єгипті вони застосовувалися вже в 3-5 тисячоліттях до н. е. Наприклад, в одному з найдавніших медичних рукописів Єгипту як знеболюючий засіб рекомендується давати пацієнтам ліки на основі опіуму. У Стародавньому Римі, Греції, Китаї та Індії використовувалися настоянки мандрагори і беладони. Грецький філософ і лікар Діоскорид пише, що в Олександрії виконувалися великі хірургічні операції під «мандрагорові сном». До речі, термін “анестезія” вперше запропонував саме Діоскорид, а означав він стан, в якому перебуває людина під дією мандрагори.

У II столітті н. е. знаменитий китайський лікар Хуа То винайшов відвар (суміш вина і розтертої в порошок коноплі), названий їм ма фу тан, який під час операцій давав пацієнтам в якості анестезії. Індіанці в ще не відкритій Колумбом Америці, а також інки у високогірних Альпах використовували для анестезії листя коки. Знахарі племені інків жували листя коки, а потім капали насиченою соком слиною на рану пацієнта, щоб полегшити її біль. З початком виробництва міцного алкоголю став популярним ще один засіб знеболювання. У країнах, розташованих ближче до півночі, основним засобом загальної аналгезії був етиловий спирт.

Анестезія в Середньовіччі

У середні віки лікарі недалеко просунулися в знеболюючих технологіях. Серед фізичних методів, які застосовувалися для притуплення свідомості, популярність придбало здавлювання шиї, тобто фактичне стиснення артерій, що постачають кров до мозку. Звідси і пішла назва «сонні артерії». Крім того, лікарі активно використовували метод Авіценни, який він описав у Х-ХІ століттях, – охолодження. Перед операцією до місця розрізу прикладали лід або сніг до оніміння тканин. До цих пір в народі бутує термін «заморозка», хоча зараз під цим аж ніяк не мається на увазі охолодження тканин як таке. Ще один жорстокий метод, застосовуваний у ті часи, – кровопускання. При великих крововтратах у пацієнтів, зрозуміло, наступала напівнепритомність, і лікар міг приступати до операції.

Таке було знеболювання. Не дивно, що більшість оперованих вмирали не стільки від самої хірургічної травми, скільки від болю і мук.

Хто зробив перший наркоз?

У 1839 році відомий французький хірург Вельпо публічно заявив, що «усунення болю при операціях – химера, про яку недозволено навіть думати; ріжучий інструмент і біль – два поняття, невіддільні один від одного в розумі хворого».

Парадокс в тому, що через три роки – 30 березня 1842 – американський лікар Кроуфорд Лонг під час операції з видалення пухлини застосував те, що ми звикли називати, власне, анестезією. Вона була здійснена за допомогою губки, змоченої в ефірі, яку Лонг притис до носа пацієнта перед операцією.

Про дивовижні властивості ефіру Кроуфорд дізнався ще в часи свого навчання в медичній школі. Серед молодих людей в той час були дуже популярні «ефірні вечірки». Під час таких посиденьок студенти дихали ефіром для досягнення веселощів і ейфорії. Згодом зрозумівши, що це може спрацювати під час операцій, вже досвідчений лікар Кроуфорд Лонг одного разу перед операцією замість звичної склянки віскі дав хворому подихати ефіром.

Треба сказати, Кроуфорд Лонг виявився абсолютно байдужим і до слави, і до грошей, він нікому не розповів про свій винахід, хоча й регулярно застосовував його на практиці. Це зараз історична справедливість узяла гору, але дуже довгий час першовідкривачем анестезії вважалася інша людина.

У 1844 році один зубний лікар на ім’я Хорас Уеллс відвідав виставу популярного в ті часи бродячого цирку. Під час виступу фокусник запропонував добровольцю піднятися на сцену і продемонструвати всім присутнім дію «звеселяючого» газу, в якості якого він застосував закис азоту. У нещасного настав такий напад сміху, що він не втримався на ногах, упав і сильно пошкодив собі ногу, але зовсім не відчув болю! Зметикувавши, що це може бути дуже корисним, Хорас Уеллс викупив у фокусника формулу газу, і вже наступного дня безболісно вирвав сам собі зуб під його дією. Після зробленого він був на сто відсотків упевнений в дії анестезії і вирішив продемонструвати її студентам. Однак йому не пощастило: попався дуже боягузливий пацієнт, який, хоч і не відчув болю, але почав несамовито кричати від переляку. Присутні в залі студенти-медики з криками «Шарлатан, шарлатан!» покинули зал. Втративши віру в себе, Уеллс кинув стоматологію і зайнявся вуличною торгівлею. Згодом він все ж повернувся в медицину і продовжив експерименти, але, на жаль, пристрастився до хлороформу і одного разу під його дією навіть потрапив до в’язниці. Це сильно підкосило Уеллса, і він вирішив звести рахунки з життям. До речі, саме хлороформ він використовував для анестезії перед тим, як покінчити з собою. Тим самим Хорас Уеллс знову ж випередив час, так як хлороформ для анестезії стали використовувати пізніше.

А от колишній учень Хораса Уеллса – Вільям Мортон – виявився більш удачливим. Він продовжив експерименти Уеллса і 16 жовтня 1846 року в тій же самій лікарні, де колись був осміяний його вчитель, провів операцію з видалення пухлини, використавши звичайний медичний ефір. Після операції американський хірург Бігелоу, не стримавши свого захоплення, вигукнув: «Джентльмени, сьогодні я бачив дещо таке, що обійде весь світ». Вільям Мортон був досить пихатою людиною і дуже хотів слави і грошей, тому не розкривав секрету використаного препарату. Він запатентував його під вигаданою назвою «газ летеон» (від слова «Літа», річка забуття). Правда про те, що головний компонент «летеона» – це ефір, розкрилася дуже швидко, і ефір стали застосовувати під час операцій у всьому світі. Мортон намагався відстоювати свої права в суді, але грошей так і не отримав. Зате йому дісталася слава. Саме Вільяма Мортона найчастіше називають творцем анестезії.