Наш край (Частина 3)

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину…
(В. Симоненко)

У цій частині статті ми закінчуємо серію розповідей наших співробітників про їх рідний край.

Для нашої співробітниці Тимофєєвої Світлани немає міста на світі миліше рідної Одеси. Про своє улюблене місто Світлана зробила чудовий барвистий фільм. (Подивитися його можна, перейшовши за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=umKXFMGZ2eI&feature=youtu.be)

Одеса приваблює багатою, насиченою історією, хоча за віком вона ще зовсім молода. Ім’я Одеси назавжди вписано в історію як ім’я міста славних і багатих традицій, міста-героя, міста перемог.

Одеса – архітектурне диво. Архітектура Одеси – сукупність різних прийомів містобудування. Через те, що Одеса почала свій фактичнийрозвиток тільки наприкінці XVIII сторіччя, дуже багато пам’ятників архітектури були побудовані в XIX – XX століттях.

Один з архітектурних символів Одеси – Потьомкінські сходи (до 1955 Бульварні сходи, раніше Рішельєвські сходи, в XIX столітті Гігантські сходи) – знамениті сходи в Одесі, що з’єднують центр міста з гаванню і Морським вокзалом. Довжина сходів – 142 метри, вонипобудовані перспективно – їх основа значно ширше верхньої частини, завдяки чому при погляді зверху сходів створюється враження однакової ширини по всій їх довжині.

Міська Дума (Стара біржа) – відома будівля в Одесі. Вона побудована архітектором Ф. К. Боффо для Одеської товарної біржі. За своєю архітектурою нагадує Олександрівський палац 1792-1796 рр. в м. Пушкіні. В 1946-1949 рр. будівля була реставрована та реконструйована. Планування змінилася, збільшилася кількість робочих кімнат, найбільш цінний в архітектурному відношенні Рожевий зал відновлений, Білий зал повністю реконструйований. Сьогодні цей будинок є одним з кращих зразків громадських споруд в стилі класицизму в Україні.

Витонченим і хитромудрим замком на вул. Гоголя, буд. 2 одесити зобов’язані польському архітектору Феліксу Гонсіоровському, який в 1852 році побудував його для свого співвітчизника шляхтича Зенона Бржозовского. Залишається лише здогадуватися, як пан Зенон в часи масової забудови менш престижних і живописних місць в Одесі умудрився відхопити собі ділянку з видом на море, до цього відведену під військовий госпіталь. В 80-ті роки XIX-го століття комплекс будівель будинку Бржозовского був проданий новому власнику, а з 1909 по 1917 рік він належав перському шахові, що втік до Одеси від революції в Ірані. Звідси й назва – «Шахський палац».

Воронцовський палац являє собою цілу панську садибу з будовами, що обрамляють головний корпус. Особливо цікавий по композиції ансамбль панського особняка і круглої стіни стаєнь при в’їзді у двір садиби по напрямку до парадного портику. Палац Воронцова, що займає виступ над морем, виразно говорить про стиль олександрівського ампіру в провінційному переломленні.

Але головна визначна пам’ятка, якою може похвалитися Одеса, – це люди, їх захоплюючі історії, гострі фрази, іскрометний гумор. Анекдоти і веселі розповіді буквально витають у повітрі. Приїхавши в Одесу, будь-хто оцінить її шарм і чарівність, про які співав Леонід Утьосов. Як і будь-який одесит, він знайде тут улюблене місце для відпочинку і відкриє для себе цікаві місця.

Наші співробітниці з Луганська Іванова Юлія та Рябко Людмила підтверджують слова Костянтина Симонова, що «саме в Луганську, а не в Греції, є все». Вони розповідають:

– Що відомо жителям України про наше місто? Напевно, що воно булозасноване за указом Катерини Другої в 1795 році і що його двічі перейменовували у Ворошиловград і назад. Про культурні традиції міста мало що відомо, часто в пресі і по телебаченню Луганськ згадується як місто без коренів і витоків, якийсь символ антикультури. Проте це далеко не так!

Селище «Луганський завод» виникло не в голому степу, а на місці селища Кам’яний Брід. Це селище і навколишні землі входили до складу Кальміуської паланки Війська Запорізького. Однак після ліквідації Запорізької Січі і завоювання Кримського Ханства імперська адміністрація перекроювала ці землі за своїм розсудом.

У 1882 році за указом імператора Олександра ІІІ Луганський завод отримав статус повітового міста, назву Луганськ і остаточно увібрав в себе селище Кам’яний Брід.

До кінця ХІХ століття Луганськ нараховував 34 тисячімешканців. Найстаршими культурно-просвітницькими установами в Луганську були Народна аудиторія і Горно-комерційний клуб. У Народній аудиторії була відкрита бібліотека-читальня, організований оркестр, запрошувалися лектори з Харкова та Катеринослава для огляду поточних подій. У Горно-комерційному клубі був прекрасний зал, бібліотека, більярдна, буфет, кімнати відпочинку. З великим успіхом на сцені клубу проходили оперети «Весела вдова», «Жриця вогню» та ін. В місті працювали фотомайстерні, які в той час були «літописцями» міста. Це були майстерні Матусовського, Юхнова, Уманського, Сафронова.

В Слов’яносербському повіті освіта була на високому рівні. У місті працювали шість безкоштовних бібліотек, 8 чоловічих і 6 жіночих училищ, церковноприходські школи для православних і дітей інших віросповідань, казенні жіноча і чоловіча гімназії з повним навчанням і кілька приватних жіночих гімназій.

Сьогоднішній Луганськ – це великий промисловий центр з багатонаціональними культурними традиціями.

В Луганську дуже багато пам’ятників відомим особистостям, чиє життя так чи інакше булопов’язано з цим містом. Один з них – Володимиру Івановичу Далю – письменнику і поету, філософу і мислителю, лінгвісту, етнографу, хірургу, морському офіцерові, академіку, громадському і державному діячеві. У 1798 році родина Далей приїжджає на Луганський ливарний завод. Луганська земля назавжди зайняла особливе місце у серці Володимира Івановича. У 1986 році в Луганську відкрито Літературний музей В. І. Даля.

У Луганську біля будівлі обласної митниці відкрито пам’ятник Павлу Луспекаєву в образі митника Верещагіна. Пам’ятник називається «За Державу!». Павло Борисович Луспекаєв – уродженець Луганська, видатний радянський актор, якого всі ми пам’ятаємо, завдяки його ролі Верещагіна у фільмі «Біле сонце пустелі».

У сквері, так улюбленому всіма молодятами, недалеко від скульптури Богоматері, з’явилася нова визначна пам’ятка. Кам’яна скульптура дідка і бабусі, стилізована під японське нецке. Скульптуру подарував місту луганський художник і скульптор Костянтин Сущенко. Вона символізує сімейну пару, яка прожила довге життя в мирі та злагоді. На скульптурі є напис: «Життя прожити – не поле перейти».

Закінчують свою розповідь про Луганськ Юлія та Людмила словами «Улюблене місто, місто дитинства. Ти всіх дорожче і миліше».

Наші співробітниці з Києва Пантась Світлана та Марчук Інна дуже люблять своє місто і пишаються його давньою історією. Майже всі епохи залишили в історії Києва свої сліди у вигляді пам’яток археології, історії, архітектури, мистецтва. Унікальна історико-культурна спадщина міста представлена2187 пам’ятками, які охороняються державою. З них: 39 – міжнародного значення, 437 – державного та 1711 – місцевого.

Києво-Печерська Лавра – найдавніший пам’ятник християнства та Київської Русі. Заснований в XI столітті священиком села Берестов Іларіоном, що викопав першу печеру на місці, де пізніше виріс цілий лабіринт, в якому розташувалися келії ченців і підземні церкви. В радянський час Лавру перетворили в музейний заповідник. Зараз релігійне життя відновлене ​​- працюють храми і церкви, є діючий чоловічий монастир.

Андріївська церква – це єдиний відомий пам’ятник історії, архітектури та живопису XVIII століття на території України, створений в стилі імперського бароко за проектом видатного італійського архітектора Ф. Б. Растреллі. Серед усіх сакральних пам’яток, побудованих за проектом цього видатного архітектора, в яких інтер’єри збереглися лише частково, Андріївська церква дійшла до наших днів у найбільш оригінальному вигляді.

Золоті ворота – одна з небагатьох пам’яток оборонного зодчества Київської Русі періоду правління князя Ярослава Мудрого. Свою назву київські Золоті Ворота отримали від Золотих воріт Константинополя, що виконували аналогічні функції. Ймовірно, це було своєрідне суперництво з великою Візантійською імперією.

Коли задають питання, скільки Києву років і хто заснував місто Київ, відразу згадується легенда, записана Нестором Літописцем у «Повісті минулих літ». Згідно з легендою, три брати: Кий, Щек, Хорив та їх сестра Либідь були зачаровані красою Дніпровських гір і вирішили тут поселитися. Старший брат Кий влаштувався на горі, яка стала називатися Боричевою (сьогодні її називають Старокиївською). Хорив поселився на горі, яка стала називатися Хоривиця. А Щек – на горі, яка отримала назву Щекавиця. Згодом побудували місто і назвали його в честь старшого брата – Київ.

За два кроки від Андріївської церкви та Софіївського собору стоїть Михайлівський собор, піднятий з руїн уже в нашому столітті. А побудований він був ще в 11 столітті, і прикрашали його куполи такі багаті і сяючі, що повне ім’я йому дали – Михайлівський Золотоверхий собор.

Володимирська гірка – парк в Києві площею 10,6 га, закладений в середині XIX століття. Парк знаходиться на верхній і середній терасах Михайлівської гори. Освоєння і планування схилів почалися в 1830-х роках. У 1853 році на західній частині гори був споруджений пам’ятник Володимиру Великому, завдяки якому гірку почали називати Володимирською. Таку жназву отримав і розбитий на ній парк.

Микола Гоголь дуже красиво і поетично описав почуття, які викликає місто Київ в душі кожного, хто хоч раз побував тут: «Прекрасний древній заповітний Київ, увінчаний родючими садами, оточений моїм ніжним, красивим, прекрасним небом, що заворожує ночами, де гора обсипана кущами, зі своїми ніби гармонійними обривами і мій чистий і швидкий Дніпро, який підіймає її».

Наш співробітник з Херсона Лисенко Олександр може багато розповісти про своє рідне місто. Місто Херсон було засновано в червні 1778 р. в гирлі Дніпра. Г. А. Потьомкін заснував кілька міст, але Херсон посів особливе місце в його житті. 6 вересня 1775 віце-президент Військової колегії і генерал-губернатор Новоросійського краю Г. А. Потьомкін представив рапорт Катерині II про побудову фортеці на кордоні з Туреччиною і Кримським ханством під назвою Херсон.

Було вирішено побудувати місто з суднобудівною верф’ю, торговою пристанню і фортецею, створити чорноморський флот і таким чином забезпечити безпеку південних кордонів. Головним будівельником був призначений генерал-цейхмейстер І. А. Ганнібал.

За час свого існування Херсон і Херсонська область не раз ставали предметом пильної уваги об’єктива кінокамери. Вперше в жанрі художнього кіно Херсон «засвітився» в 1958 році, коли на екрани кінотеатрів вийшов фільм «Олеко Дундич». В основному зйомки проходили в старій частині Херсона. У масштабі Радянського Союзу прокат фільму «Олеко Дундич» мав величезний касовий збір.

Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр ім. Н. Куліша – один з найбільших драматичних театрів на півдні України, який є батьківщиною міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії».

Нині на фронтоні колишнього головного корпусу лікарні, як і в той незабутній Тетянин день 1914-го року, біліє мармурова дошка, чорні свинцеві літери на якій зберігають майже віковий напис: “Міська лікарня імені Афанасія і Ольги Тропіних, споруджена на кошти їхніх спадкоємців”. За попередні 95 років ця лікарня отримувала різні імена: “Робоча лікарня”, “Робітничо-селянська лікарня”, “Лікарня Комсомольського району”… Але всі ці роки херсонці називали її шанобливо-лагідно, твердо і гордо: “Тропінка“! В цьому слові злилися подяка і схиляння перед християнами – братами Іваном та Михайлом Опанасовичами Тропіними, які спорудили лікарню і подарували її місту. До “Тропінки” веде безліч стежок, раніше протоптаних бідними жителями Херсона до рятівної лікарні на тодішній міській околиці, загубленій серед будинків…

Серед регіонів України Херсонська область унікальна тим, що вона омивається відразу двома морями – Чорним і Азовським. Її морське узбережжя тягнеться більш ніж на 200 кілометрів. У курортній зоні херсонського Причорномор’я та Приазов’я знаходиться більше 300 оздоровчих установ – санаторіїв, пансіонатів, туристичних баз, дитячих таборів.