Нариси учасника сплаву по Дністру (Частина 3)
…Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну…
В. Сосюра
День 2.
13.07.2014 р.
А сьогодні в третій частині моєї розповіді я розповім, як проходив другий день нашої подорожі.
Ранок наступного дня кожен зустрічав по-своєму. Хтось прокинувся рано, хтось – не дуже. Прокинувшись, я вирішила оглянути місцеві краєвиди. Величність схилів і пагорбів просто заворожувала.
Підкріпившись, поповнивши запаси води, і завантаживши на катамарани все наше спорядження, ми вже о 10:00 рушили далі ….
На другий день нашого сплаву ми всі так увійшли в азарт, що почалися невеликі перегони на катамаранах. І як би не хотів борт №1 вийти вперед, вже скоро його склад спостерігав зникаючий попереду наш борт №2, а потім і зовсім втратив із виду.
В цей день всі прогнози синоптиків з точністю до навпаки не справдилися, весь день погода була просто відмінна!
Нам пощастило таки ще раз – через деякий час вода стала високою, течія стрімкою, а вітер попутним, тому гребти майже було не потрібно.
На фото Павлюк Любомир і Пигарев Антон.
Після нетривалого сплаву по річці довжиною в 18 км ми прибули в кінцевий пункт нашого маршруту – в с. Устечко (Тернопільська область) в 13:30. На цьому наш сплав закінчився, але не наша подорож.
На той день у нас ще було заплановано ще декілька екскурсій, інтенсивність яких залежала від нашої моторності.
Ми попрямували в одне з наймальовничіших місць Західної України – на Джуринський водоспад, який знаходиться поблизу села Нирків. Нирків – це місце паломництва для десятків тисяч людей. А подивитися тут є на що!
По дорозі до водоспаду нам відкрився непередаваний словами пейзаж руїн Червоноградського замку. Навіть фотографії не передадуть тієї атмосфери, яку ми відчули!
Руїни зниклого міста Червоноград.
Після нетривалого спуску ми побачили всю цю красу Джуринського водоспаду – найбільшого рівнинного водоспаду нашої країни, висота якого 16 метрів.
Джуринський водоспад.
Покупавшись в Джуринському «джакузі» і освіжившись, ми здійснили пішохідну прогулянку вздовж Джурина – і побачили ще більш приголомшливі красоти старого міста Червоноград – Червоноградський замок XVII століття, а також католицький костел XVIII століття. Дві круглі готичні зубчасті вежі на дні гігантського кратера – все, що залишилося від колись величного старовинного замку, історія якого починається з IX в.
Наша команда на тлі зруйнованих веж замку.
Червоноградський замок заслужено носить звання «самий таємничий замок України». Таємничості цьомумісцю надає хоча б той факт, що Червоноград – зникле місто і ви не знайдете його на карті. Ходять легенди, що в одній з веж є збережений до наших днів потайний хід, через який можна потрапити до тунелів, що ведутьдо княжих скарбниць, які, до речі кажучи, числяться в списку не знайдених скарбів нашої України. Під час ворожого нападу річка Джурин повністю перекривалася дамбою, і замок опинявся ніби на острові.
Поруч з вежами Червоноградського замку знаходяться руїни костелу Вознесіння Діви Марії. Спорудження вражає …
Руїни католицького костелу XVIII століття.
Ближче до нашого від’їзду, прикупивши сувеніри у місцевих крамницях, ми сіли в автобус і вирушили в Івано-Франківськ. Наша подорож тривала…
Регіональним менеджером Лапунькою Олегом було запропоновано здійснити пішу екскурсію по «файномумісту» Івано-Франківськ. Він же і зголосився стати нашим гідом-екскурсоводом.
На фото регіональні менеджери Лапунька Олег і Пігарьов Антон.
Івано-Франківськ вражає своєю самобутністю. Центр міста дуже компактний, нам не довелося їздити на громадському транспорті, можна було просто гуляти. Вулички тут затишні і тихі, немає широких проспектів з великою кількістю галасливого транспорту. З 2002 року в Івано-Франківську проводиться щорічний конкурс ковальської майстерності. Конкурсанти з різних куточків України прикрашають вулиці міста своїми роботами.
Вишняк Павло поруч з ковальським твором під назвою «Дерево щастя», … на якому, до речі, кожен може знайти свій щасливий символ …
В Івано-Франківську є як мінімум два цікавих фонтани. Один з них представлений у вигляді величезної чаші, з якої падають потоки води. Можна було постояти під чашею фонтану прямо за цими потоками.
Фонтан на Вічевому майдані.
Повечерявши в літньому кафе на площі Ринок, ми відправились на залізничний вокзал, звідки ми повинні були роз’їхатися по домівках – в різні регіони нашої країни. Самим останнім випробуванням для нас в той день стало – це вгадати місце зупинки нашого вагона потягу «Софія-Київ», щоб за 5 хвилин стоянки встигнути закинути себе і всі одиниці нашого багажу в вагон.
Розташувавшись в вагоні, ми відчули легку втому, але з усвідомленням того, що ця втома була приємнадля нас. Я ще раз переконалася наскільки красива наша Україна, скільки ще невідомого і казкового ми не бачили. Але літо ще попереду… і хто знає, скільки всього дивного ми зможемо ще побачити в наших подорожах.
До нових зустрічей!