Категорія: Новини та події

Фотографія фіксує вічність, на ділі будучи

доказом того, що все є лише коротка мить

в очах вічності.

(Алі Сміт)

            Як же ми звикли до «цифровиків»… Завдяки стрімкому прогресу, більшість з нас сьогодні дивиться фотографії виключно на екрані комп’ютера, планшета або телефону. Багато хто вже й забув, коли востаннє брав до рук паперові фотографії. Але ж це так чудово: можна налити чашечку чаю, влаштуватися в улюбленому кріслі і, взявши кипу старих фотоальбомів, перенестися в минуле. Ось на цій фотографії Вам рік, на цій п’ять рочків, а ось Ви вже йдете в перший клас. І усмішка мимоволі з’являється на Вашому обличчі. Смішні, кумедні, але такі зворушливі, ці фотографії будять наші спогади, повертають нас у дитинство.

    Чудовими фотографіями зі свого дитинства в рамках фотовиставки компанії «Медвестснаб» вирішив поділитися з нами співробітник зі Львова Бабич Володимир. Подібні фотографії, напевно, є у кожного з нас. Як цікаво зараз розглядати їх і знаходити в собі ще маленькому погляд, усмішку, рисочки обличчя, схожі з маминими і батьковими. Одна-єдина така фотографія здатна сказати набагато більше, ніж тисячі слів. Вони зберігають найдорожчі моменти нашого життя, які ніколи більше не повторяться, нагадують нам про найрідніших людей, яких ми любимо, про місця, де ми побували і де з радістю проводили час в дитинстві.

    Забавну дитячу фотографію показала нам співробітниця з Миколаєва Артюхова Ольга. Це фото радісної маленької Олі за кермом її першого автомобіля було зроблено в 1973 році.

     Вельми цікава і друга фотографія, надіслана Ольгою. Знімок відображає один з робочих моментів її батька Скрипко Веніаміна Сергійовича (на фото він ліворуч). Співробітниця розповідає, що Веніамін Сергійович займався електрифікацією Донецької залізниці, а це фото було зроблено в 1960 році в місті Іловайськ.

    Кажуть, очі – дзеркало душі. Дорослішаючи, ми намагаємося не показувати емоції на людях, стаємо більш стриманими і закритими, і вже точно не поспішаємо відкривати душу кожному зустрічному. Але дитячі очі – це не просто відображення, це одкровення душі. Найсправжніші, найщиріші емоції випромінюють вони. Погляньте на свої дитячі фото, і Ви завжди з точністю скажете, який настрій був у вас в той момент, чи були Ви щасливі або навпаки чимось засмучені. Дитячі очі не вміють обманювати.

   Дуже зворушливою фотографією зі свого дитинства поділився з нами співробітник зі Львова Орач Мар’ян. Він з посмішкою згадує і «модні» в ті часи килими на стіні, і свою першу коляску.

   А друга фотографія – це реліквія і гордість сімейства Мар’яна. На цьому найстарішому знімку із сімейного архіву відображена його прабабуся.

    Про першу фотографію, обрану для нашої фотовиставки, співробітник з Києва Штокайло Богданвідгукується з великою теплотою: «Я думаю, це не найстаріша фотографія з мого сімейного альбому, але те, що на ній рідні серцю люди, так це точно: мої батьки, обидві мої бабусі і дідусі. У центрі моя прабабуся тримає на руках мого молодшого брата. Ну і я за кермом свого першого автомобіля. Велика дружна родина».

    Друге фото Богдан вирішив показати нам, тому що воно яскраво демонструє старовинні народні традиції та колорит українських Карпат. Богдан каже: «Запорукою здорового суспільства є дружна сім’я, а початком сімейного життя є весілля. І такого колоритного весілля, як в українських Карпатах, я за все своє життя не бачив. Тут і національні костюми, і дзвінкі пісні, і запальні гуцульські танці – все в кращих українських традиціях. Взяти участь у цій традиції пощастило моїй мамі. На цій фотографії вона третя ліворуч, старанно виконує роль куми. А закінчити хочу словами з пісні Софії Ротару: Приїжджайте в Прикарпаття, Приїжджайте, люди добрі, Завше будут раді вам!»

    Наш співробітник з Києва Балута Олександр продемонстрував нам кілька улюблених фотографій зі свого альбому. На них зображена невелика частина історії життя Олександра. Вона починається з самого першого фото, на якому Олександр позує разом зі своїм молодшим братом. На цій фотографії маленькому Саші трохи більше трьох років, а на грудях у нього гордо красується медаль батька, отримана за освоєння цілини в Казахстані. Олександр з розчуленням згадує, як батьки спеціально замовили приїзд фотографа, щоб зробити перші сімейні фото, старанно готувалися, а потім з нетерпінням чекали фотографій. Далі фотографії потрапляли в альбом і демонструвалися всім гостям при нагоді.

   Ще чотири фотографії відображають вже більш дорослий період життя Олександра. Він розповідає: «Це історія 4-х фотографій, зроблених за 4 роки, – маленький зріз життя звичайної людини, який може бути у кожного в архіві. Всього якихось 4 роки, а за ними закінчення школи, вступ до медичного інституту, служба в армії і знову інститут. Для мене за цими фотографіями криється багато емоцій, переживань, невдач і перемог. І все це буде зі мною завжди. А фотографії будуть тільки нагадувати про це».

    1987 рік – фотографія 1-го курсу Запорізького медичного інституту. Студент Балута Олександр на фотографії другий праворуч. Олександр згадує свій юнацький запал, як не терпілося вчитися, прагнути до щасливого майбутнього, а ще дуже хотілося виділитися.

    1988 рік – Олександр – молодший лейтенант, місто Ташкент. З цією фотографією у нього пов’язаний цікавий випадок: «Коли мій друг запропонував сфотографуватися під час звільнення в Ташкентському зоопарку на тлі орла, то орел раптом розправив крила, і вийшла така фотографія».

     1989 рік – Сари-Шаган – військовий полігон в Казахстані, де Олександр будував наметове містечко і брав участь у ракетних стрільбах.

    1990 рік – фотографія зроблена в Харкові. Там Олександр (на фото праворуч) брав участь в Українській універсіаді з легкої атлетики. «Знову студент, – говорить він, – але вже з іншим світоглядом і ставленням до життя.»

     Напевно, ніхто не стане заперечувати, що ці пошарпані часом знімки зі старого альбому виглядають набагато жвавіше і цікавіше, ніж будь-який з сучасних многопіксельних шотів, зроблених на автоматі цифровою камерою. Якщо Вам буде сумно – відкрийте альбом зі старими фотографіями. Ви обов’язково посміхнетесь!

Далі буде …

Любі друзі! Наближається найголовніше свято всіх православних християн – Пасха. Зовсім скоро прийде весняний день, коли в оселі і на вулицях прозвучать не традиційні побажання доброго ранку, а слова «Христос воскрес!» і у відповідь «Воістину воскрес!».

Це свято всі ми любимо з дитинства. Воно завжди освітлене сонцем, воно тепле, як свіжа паска, і яскраве, як крашанки в кошику. Не дарма його звуть Світлим Воскресінням. У цей день на обличчях людей сяють посмішки, душі їх наповнюються теплом і любов’ю до ближніх, прийнято прощати образи і забувати свари.

Компанія «Медвестснаб» бажає Вам провести це світле свято у теплому родинному колі, за щедрим великоднім столом – символом небесної радості. Нехай щастя і удача супроводжують Ваші родини, а затишок і спокій ніколи не покидають Ваші будинки. Нехай Ваші серця наповнює любов, милосердні будуть до Вас близькі, а справи кожного дня будуть тільки добрими.

Від усієї душі вітаємо всіх з наступаючим святом Великодня!

Компанія «Медвестснаб»

Фотографія – це таємниця про таємницю. Чим більше вона

розповідає Вам, тим менше Ви знаєте.

(Дайан Арбус)

 

А Ви любите старі фотографії? Не просто старі, а дуже-дуже старі – чорно-білі і вже пожовклі, з нерівнимикраєчками, з часів молодості ваших дідусів і бабусь? Перебирати їх – це все одно, що подорожувати в часі. Від них віє якоюсь загадковістю і в той же час простотою. Здається, до чого ж красивими були люди, зображені на них! Звичайно, така краса була б сприйнята в наші дні як старомодна, неактуальна, але це робить їх ще більш привабливими. Краса бідна, але від того природна, справжня. У ній немає нічого зайвого, напоказ, як у красі сьогоднішнього дня. Дивишся на них, і чомусь виникає сум за цим чорно-білим часом з нерівними краєчками, наче ми колись належали йому.

У першій частині статті ми розповіли Вам, що в компанії «Медвестснаб» була організована фотовиставка під назвою «Історія старої фотографії». Ми попросили співробітників компанії надіслати нам старовинні фотографії із сімейних архівів, які є їх гордістю і якими вони хотіли б поділитися з іншими. Чудово, що співробітники охоче відгукнулися на нашу ідею. Надіслані фотографії дуже точно передають дух епохи і володіють неповторною чарівністю.

Директор компанії «Медвестснаб» Розгон Ірина Іванівна вирішила поділитися з нами своєю улюбленою фотографією з сімейного архіву. Знімок був зроблений в 1955 році в селі Старий Іржавець Полтавської області. Ірина Іванівна розповідає: «На цьому знімку відображені сім’ї Нестеренко та Боровко. Мій тато Боровко Іван Гнатович на фотографії у формі моряка. Йому тоді було 18 років. Коли батькові виповнилося 16 років, військкомат відправив його як сина полку служити в Кримський полк морської авіації (татів батько загинув під Сталінградом). На старенькій фотографії тато приїхав у свою першу відпустку. Попереду служба надстроковиків, студентські роки в Тамбовському авіаційному військовому училищі, служба в авіаполку під Сімферополем. Демобілізувався він в 1980 році. На цьому знімку є моя бабуся, прабабусі, тітка. У кожного своя доля і свої історії. Тут звичайні українські колгоспники. Я їх усіх дуже люблю, хоча багатьох ніколи і не бачила, але із задоволенням слухала розповіді бабусі і тата про цих людей.»

Сторіночкою з історії своєї сім’ї поділилася з нами співробітниця з Києва Клименко Надя. «Мій дід Володимир був теслярем, – говорить вона. – У 50-х роках він брав участь у ремонтних роботах в храмах і церквах міста Києва. Дідусь готував дерев’яні каркаси куполів для покриття їх жерстяними, мідними листами. У 1952 році на роботах у Софії Київській дід познайомився з дівчиною-маляром Катею. Через рік вони одружилися, а ще через рік у них народився син Діма – мій тато.» На першій фотографії Надін дідусь Володимир (у верхньому ряду перший зліва) з будівельною бригадою на тлі великої дзвіниці Києво-Печерської Лаври. А на другому знімку він вже разом зі своєю другою половинкою – Надіною бабусею Катею.

                      

Для нашого співробітника з Києва Пігарьова Антона найбільшою гордістю і прикладом завжди був його дід – справжній герой, майор Стегайло Юхим Андрійович. Саме його фотографіями і вирішив поділитися з нами Антон. До фотографій діда він доклав виписку з нагородного листа, яка була взята з Центрального військового архіву Міністерства оборони Російської Федерації: «Майор Стегайло, в період підготовки забезпечення димами наступальної операції армії і в день штурму укріплень супротивника перебував у частинах, 7 і 8 квітня 1944 року, зневажаючи небезпеку, під вогнем противника керував установкою димових засобів на рубежах димопуска в 63 СК і постановкою димзавіс в період загального наступу. В результаті добре організованої димзавіси, танки під прикриттям диму без втрат вийшли в район Каранка, а підрозділ піхоти під прикриттям диму форсував оз. Айгульське, в районі на схід Ашкадан, і завдав противнику серйозних втрат. Особисто ведучи розвідку, майор Стегайло добув цінні відомості про стан хімічної служби у військах супротивника.»

На першій фотографії Стегайло Юхим – ще молодий курсант Єйського авіаційного училища 1939-1941 рр.

Антон розповідає: «За мужність і відвагу під час проведення Кримської наступальної операції 1943-1944 рр. мій дід був представлений до чергової нагороди – Ордена Червоної Зірки».

На другому знімку зображений Стегайло Юхим Андрійович (п’ятий зліва у верхньому ряду) під час нагородження Орденом Червоної Зірки в Колонній залі Кремля. У центрі Голова Президії Верховної ради СРСР, член Політбюро ЦК КПРС Михайло Іванович Калінін. Фотографія датована 05.1944 р., м. Москва.

                

Один з улюблених знімків нашої співробітниці з Києва Хохлової Альони – стара дитяча фотографія її мами, Кастецької Надії Олексіївни, яка була відзнята в 1947 році. «Мамі на фотографії трохи більше рочку, – розповідає Олена. – Це моя улюблена фотографія. Для мене вона дуже жива і емоційна, на ній видно дитячий допитливий і пустотливий погляд великих гарних очей. Це саме про мою маму говорив персонаж Володимира Етуша – товариш Саахов з радянської кінокомедії Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка або нові пригоди Шурика»: «Студентка, комсомолка, спортсменка. Нарешті, вона просто красуня!». У школі мама займалася баскетболом і гімнастикою, брала участь у республіканських змаганнях по туризму. Під час навчання у ВУЗі активна студентка була комсоргом групи, виступала у складі інститутської команди з легкої атлетики. А після закінчення Київського політехнічного інституту за спеціальністю електроніка працювала інженером у спеціалізованому конструкторському бюро заводу «Генератор». З часом мама стала провідним інженером заводу з НВЧ-приладів, була членом комітету комсомолу заводу. Зараз, вже після виходу на заслужений відпочинок мама бере активну участь у вихованні трьох онуків, передаючи їм весь свій юнацький запал, позитив, душу і любов. Саме завдяки моїй мамі, я мала можливість вийти на роботу в компанію «Медвестснаб» у 2004 році, довіряючи їй найцінніше – свою однорічну дитину…»

 

Далі буде …

31 березня 2015 року в актовому залі Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського НАМН України в місті Київ відбулося засідання наукового товариства інфекціоністів. На захід були запрошені фахівці з міста Київ та Київської області.

Метою зібрання стало підвищення рівня науково-медичної підготовки практичних лікарів Києва та Київської області та впровадження в практику передового досвіду та сучасних досягнень медичної науки. Засідання було присвячене актуальним питанням інфектології. Лікарі обговорювали сучасні проблеми лікування і діагностики інфекційних захворювань у населення, ділилися особистим досвідом застосування нових методів лікування.

Зі вступним словом до гостей заходу звернулася доктор медичних наук, професор Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського Руденко А. О. У своєму виступі вона підняла організаційні питання, що стосуються вирішення поточних завдань, що стоять перед інфекційною службою. Далі були заслухані науково-практичні доповіді.

Доповідь на тему «Сучасні підходи до діагностики та лікування Лайм-бореліозу» представила очна аспірантка відділення нейроінфекцій Луценко В. Ю.

ТМ ФарсіФарм також брала участь у заході. Продакт-менеджер ТМ ФарсіФарм Долока В. І. представив фахівцям доповідь на тему «Досвід застосування Лораксону в Україні». Виступ продакт-менеджера фахівці оцінили високо, відзначили інформативність і дохідливість викладу. За виступом послідував ряд уточнюючих питань щодо можливостей, а також дозувань і схем застосування препарату Лораксон в практиці лікаря-інфекціоніста. Долока В. І. охоче відповів на всі запитання фахівців.

У заході також брали участь регіональний менеджер ТМ ФарсіФарм Штокайло Б. І. та медичні представники ТМ ФарсіФарм по місту Київ та Київській області Боровкова Н. І., Пантась С. А. та Рябко Л. В. Вони демонстрували фахівцям стенди препаратів Лораксон, Ексипім, Зоксіцеф, Супранем і Ексипенем, а також надавали лікарям будь-яку цікавлячу їх інформацію про препарати ТМ ФарсіФарм.

Подібні заходи сприяють об’єднанню фахівців і дають можливість обміну досвідом роботи між колегами. В результаті члени товариства мають чітке уявлення про всі насущні проблеми інфектології в області і можуть спільно виробити шляхи їх вирішення.

У першій частині статті ми привідкрили вам очі на правду про витоки нашої жіночності і мужності, справжню природу наших вчинків у відносинах з протилежною статтю і довели, що часто наш вибір залежить далеко не від нас. Що б ми собі не планували, за нас вже давно все вирішили «таємні агенти нашого організму» – гормони.

А сьогодні ми хочемо поговорити про настрій. Ну хто з нас не хоче бути щасливим? Протягом усього життя ми прагнемо зробити все, щоб досягти відчуття умиротворення і щастя. На жаль, щасливим себе відчуває далеко не кожен, і справа тут не в грошах або успіху. Вся справа в хімії.

Багато хто і не здогадується, що «винуватці» нашого гарного настрою – маленькі гормони щастя. Історія їх відкриття йде корінням в далекий 1803рік, коли молодий німецький аптекар Фрідріг Вільгельм Сертюрнер відкрив морфій і виявив, що здобутий ним білий порошок здатний викликати міцний безтурботний сон. Тривале вивчення роботи нервової системи привело до відкриття в 1976 році особливих гормонів, які виробляються безпосередньо в головному мозку. Виявилося, що їхня дія за силою у багато разів перевершує морфій!

Саме завдяки гормонам щастя ми сміємося, посміхаємося, відчуваємо ейфорію. Наших героїв треба знати в обличчя, тож давайте з’ясуємо, від чого залежить настрій людини.

Серотонін. Це гормон «гарного настрою». У оптимістів цього гормону в надлишку, песимістам, навпаки, його вкрай не вистачає. Викид серотону в організмі призводить до поліпшення настрою і підвищенню рухової активності. Серотонін не тільки знімає нервову напругу, але й дарує спокійний міцний сон, хороший апетит, стимулює рухову і мозкову активність.

Це цікаво!

Ультрафіолет підвищує вироблення серотоніну в нашому організмі. Саме тому навесні, коли світловий день подовжується, ми відчуваємо небувалий підйом настрою. А ось восени недолік серотоніну часто викликає сезонну депресію, яку психологи жартома називають “психічним нежитем”.

Якщо поганий настрій – ваш постійний супутник, включіть в свій раціон каші, макарони і шоколад. Вони стимулюють вироблення серотоніну. З фруктів серотонін допомагають виробляти банани і фініки.

Ендорфін. Це «гормон щастя». Ендорфін виробляється організмом у відповідь на стрес, щоб зменшити біль. Пригнічуючи біль, він викликає ейфорію – своєрідну нагороду організму після перенесеного стресу.

Це цікаво!

Встановлено, що вироблення ендорфінів підвищується при фізичному навантаженні. Є навіть такий термін – «ейфорія бігуна» – стан легкого емоційного підйому під час тривалого бігу. Тому бігайте, стрибайте і танцюйте в своє задоволення – в прямому сенсі цього слова.

Один з найпростіших способів стимулювати викид ендорфінів – сміх. Так що беріть своє почуття гумору навіть на роботу. Посмійтеся від душі у важкий момент – і ви можете відкрити в собі нові сили.

Майте на увазі: у біохіміків є думка, що ейфорія від контакту з творами мистецтва і ейфорія від занять любов’ю саме ендорфінової природи.

Природа зробила подарунок всім жінкам – починаючи з третього місяця вагітності в кров надходять ендорфіни. Це необхідно для ослаблення можливих больових відчуттів і адаптації до перебудов. В результаті вагітні відчувають легку ейфорію. Непоганий бонус!

Окситоцин. Це господар ласки і ніжності. Підступний гормон відповідає за почуття закоханості. Якщо Ви раптом стали бачити світ в рожевому світлі, винуватець всього цього не хто інший, як окситоцин. На пристрасні і дружні обійми, поцілунки і дотики тягне нас саме гормон окситоцин. Він також береже нас від хвороб і стресів.

Це цікаво!

Потрапляючи в кров чоловіка, окситоцин пригнічується іншими чоловічими гормонами, а в організмі жінки кількість його багаторазово збільшується. Тому саме представниці слабкої статі так сильно потребують прояву ніжних почуттів.

Антропологи з Університету Каліфорнії вивчали чоловіків з індіанського племені Тсімане. Вчені з’ясували, що рівень окситоцину в крові чоловіків зростав, коли вони поверталися додому після полювання. Окситоцин в даному випадку створює баланс, щоб мисливець став добрішим після потужного викиду тестостерону, і допомагає возз’єднатися з близькими.

Дофамін. Це «гормон задоволення» і «прагнення до нагороди». Саме дофамін штовхає нас на подвиги, безумства, відкриття і звершення. Коли ми відчуваємо нестачу дофаміну в організмі – ми стаємо смутними іпохондриками, а високий рівень цього гормону перетворює нас на донкіхотів і оптимістів.

Це цікаво!

Будь-яке заняття або стан, від якого ми отримуємо щиру радість і захват, провокує потужний викид дофаміну в кров. Такий викид змушує наш мозок запам’ятати джерело цієї радості, і через деякий час «попросити повторити». Саме так в нашому житті з’являються хобі, звички, улюблені місця, обожнювана їжа.

Психологи вважають, для того щоб бути щасливим, не потрібно мріяти про нездійсненне. Потрібно навчитися радіти дрібницям, гнати від себе почуття заздрості і провини, удосконалювати себе зовні і внутрішньо, і тоді гормони щастя будуть надходити в мозок безперервним потоком.

Фотографія залишає відкритими миті,

 які відразу ж перекриваються напором часу.

(Моріс Мерло-Понті)

Наша історія багата цікавими моментами, які могли б назавжди залишитися в минулому, якби не один по-справжньому геніальний винахід людства – фотоапарат. Завдяки фотографії наше та майбутні покоління можуть побачити, як виглядали їхні предки, як жили люди в далекому минулому, що відбувалося на їхній землі, якою була мода і багато іншого.

Ніщо так живо не розповідає про епоху і країну, як аматорські фотографії із сімейних архівів! Розглядаючи такі знімки, ми можемо зануритися в атмосферу тих років і подумки уявити собі, що переживали люди, зображені на унікальних кадрах.

Ми в компанії «Медвестснаб» подумали, що буде дуже цікаво подивитися на старі сімейні фотографії наших співробітників, і попросили щасливих володарів архівних фото поділитися ними з колегами. Для того, щоб всі бажаючі могли побачити ці унікальні кадри, в холі офісу вирішено було організувати фотовиставку під назвою «Історія старої фотографії».

Наша співробітниця з Ужгорода Деяк Наталія дуже пишається сімейної фотографією, на якій відображена її бабуся Слава Христина 1932 року народження зі своїми друзями односельцями. Знімок був зроблений 8 квітня 1951 в селі Золотарево Хустського району Закарпатської області. Ця фотографія має велику цінність не тільки для родини Наталії. Ми думаємо, кожному з нас буде цікаво поглянути, як виглядали люди пів століття тому і як шанувались традиції національного українського костюма. Наталія розповідає, що зараз ці наряди знаходяться в сільському музеї.

Наш співробітник з міста Черкаси Мовчан Олександр з радістю поділився частиною історії свого роду. На фотографії, зробленій в 1962 році, відображений його батько Филимон Мовчан. «Він був писарем танкової дивізії, – розповідає нам Олександр. – На цю посаду вибирали обдарованих, освічених, педантичних людей з каліграфічним почерком, яким і був батько. Служба проходила 3 ​​роки. В обов’язки батька входили кореспонденція та фотокореспонденція, яка вносила фарби в сірі будні армійського життя. На фото зображені апарат для прояву фотографій з відповідними ємностями під реактиви. Остаточний результат своєї роботи можна було побачити тільки на готовій фотографії, тому він так пильно відбирає кращі знімки. Крім естетичного задоволення від своїх робіт, тато ще й отримав додаткову відпустку.»

Наш народ споконвіку дбайливо зберігав свій родовід, проявляючи вдячність і шану до батьків. У нашій культурі та психології глибоко вкорінене розуміння того, що людина зобов’язана своїм мамам і татам, бабусям і дідусям найдорожчим – своїм життям. І дивлячись на те, як трепетно ​​ставляться наші співробітники до пам’яті про своїх прабатьків, ми ще раз переконуємося в цьому.

Найбільша гордість для нашої співробітниці з Сум Стебловської Тетяни – це її дідусь Макаровец Олександр Володимирович (на фото праворуч) і прадідусь Манжос Іван Володимирович (на фото ліворуч). «Обидва вони були учасниками Великої Вітчизняної Війни і захищали нашу країну від фашистських загарбників, – з гордістю розповідає Тетяна, – Прадід воював у партизанському загоні Ковпака С. А., а дід пройшов всю війну до Берліна. Вони назавжди залишаться в нашій пам’яті героями і гордістю нашої країни!»

Цікавою історією сім’ї свого чоловіка поділилася з нами співробітниця з Вінниці Ревякіна Катерина. «Ця фотографія – найстаріша в нашому сімейному архіві, – розповідає Катерина, – Вона зроблена в 1914 році. На ній зображений прапрадід мого чоловіка, Іван Васильович Ревякін, зі своєю дружиною і всіма дітьми. (Хлопець зліва у верхньому ряду – прадідусь чоловіка, Анатолій). Іван Васильович був заможним купцем у м. Сизрань (Самарська область Російської Федерації). Особняк його старшого брата, Петра Ревякіна, зберігся дотепер і є туристичною визначною пам’яткою Сизрані. Після революції все майно сім’ї було націоналізовано, уникнути репресій вдалося завдяки тому, що одна з дочок Івана Васильовича, Марія (на фото – дівчина в білій блузці), дружила з М. Ульяновою, сестрою Леніна. Її втручання і допомогло всім вижити у важкі 20-ті роки.

Якщо запитати у людей, які роки в їхньому житті були найщасливішими, багато хто не замислюючись відповість: «Ну звичайно, роки дитинства!». Тому що для більшості з нас дитинство – це безтурботна пора, коли живеш і насолоджуєшся, ні про що не замислюючись. І похуліганити можна, і побешкетувати – тобі все прощається! Добре, коли дорослішаючи, ми все одно в душі іноді відчуваємо себе дитиною. Забавноюфотографією зі свого дитинства поділилася з нами співробітниця з Житомира Жигунова Тетяна, підписавши фото так: «Люблю чотирилапих з дитинства!»

Далі буде…

Ми наївно вважаємо, що самостійно приймаємо рішення, з власної волі до когось проявляємо інтерес, а комусь відмовляємо, за власним бажанням з’єднуємо з кимось свою долю. Насправді ж дуже багатьма нашими вчинками – особливо коли йдеться про відносини з протилежною статтю – керують дивовижні, повні загадок і таємниць хімічні сполуки – гормони. Гормони – це своєрідні «ключі», які запускають певні процеси в «клітинах-замках». Ці речовини виробляються в залозах внутрішньої секреції і регулюють практично всі процеси в організмі – від спалювання жиру до розмноження.

Головна особливість гормонів – здатність чинити потужний вплив в мізерно малих концентраціях. Загальна вага залоз внутрішньої секреції не перевищує 100 г, а кількість гормонів, що виділяються ними, вимірюється десятитисячними частками міліграма, але ефект вони справляють колосальний!

Першим відкритим гормоном був секретин – речовина, яка виробляється в тонкому кишечнику, коли його досягає їжа з шлунку. Секретин знайшли англійські фізіологи Вільям Бейлісс і Ернест Старлінг в 1905 році. А в 1920 році канадці Фредерік Бантінг і Чарльз Бест виділили з підшлункової залози тварин один з найвідоміших гормонів – інсулін.

Але сьогодні ми хочемо поговорити про найцікавіші, з нашої точки зору, гормони. Про гормони, які контролюють нашу поведінку, впливають на наш настрій і взагалі роблять нас такими, якими ми є.

Сам термін «гормон» походить від грецького слова «збуджувати». Жінки є жінками у всіх сенсах слова і з усіма витікаючими звідси наслідками саме під впливом жіночих гормонів. Чоловіків це теж стосується, тільки керують ними чоловічі гормони. Втім, в кожній жінці є трошки чоловіка, і в кожному чоловікові – трошки жінки. У гормональному значенні цих слів.

Найбільш жіночий гормон – це естроген. Його синтезують яєчники. Цей гормон панує над жінками: під його контролем знаходяться такі процеси, як менструація, вагітність і пологи. Завдяки естрогену доросла жінка зберігає молодість і красу, хороший стан шкіри і позитивне ставлення до життя. А ще естроген несе відповідальність і за жіноче прагнення няньчити і захищати своє гніздо. Естроген також захищає жіночий організм від вірусних хвороб, бо імунна система жінки залежить від зростання рівня естрогену, який змушує жіночий організм справлятися з вірусами

Це цікаво!

Так як естроген має заспокійливу дію, його дають агресивним чоловікам у в’язницях – вважається, що це допомагає впоратися зі спалахами гніву.

Показник високого рівня естрогену в крові і, отже, високої здатності до зачаття дитини – світлий колір волосся. Можливо, чоловіки, інстинктивно відчуваючи плодючість блондинок, мають до них підвищений інтерес.

Естроген змушує жіночий організм накопичувати жир. Жінок це дуже засмучує, але викликає ентузіазм у тваринників: завдяки введеному в корми естрогену сільськогосподарські тварини чудово набирають вагу.

Інший жіночий гормон – прогестерон, який також виробляється в яєчниках. Це той самий лелека, який приносить дітей. Для жінок дуже важливий цей гормон. Він бере участь у формуванні молочних залоз, а також саме прогестерон відповідає за те, щоб бажана вагітність стала реальною і протікала максимально комфортно для майбутньої мами. У чоловіків гормон теж присутній і виробляється сім’яними пухирцями.

Це цікаво!

Те, що жінка при вигляді маленьких дітей відчуває розчулення, або навіть відома любов дівчат до м’яких іграшок також пояснюється жіночим гормоном прогестероном. Так запрограмовано природою, що при вигляді певної «малюкової форми» (маленьке тіло, велика голова, великі очі) рівень прогестерону в крові у жінок підвищується. Більшість же чоловіків залишається абсолютно байдужими до м’яких і товстих іграшкових ведмедів.

Тестостерон – самий чоловічий гормон. Він виробляється наднирковими залозами і яєчками. Тестостерон називають гормоном агресії. Він змушує чоловіка полювати і вбивати здобич. Завдяки тестостерону чоловік налаштований на забезпечення їжею і захист свого житла і сім’ї. Тестостерон в жіночому організмі виробляється в невеликій кількості в яєчниках і в наднирниках. Цей гормон може змусити жінку не тільки скласти руки в очікуванні чоловіка, але й самій йти на полювання за ним.

Це цікаво!

Нижчим стає рівень тестостерону в чоловіків у віці, і в 50-60 років вони стають менш агресивними і більш охоче няньчаться з дітьми або іншими своїми родичами.

Італійські вчені з’ясували, що у жінок, які закохані, більш високий рівень тестостерону протягом перших кількох місяців після того, як у них починаються стосунки. Найцікавіше, що прямо протилежне трапляється з чоловіком: у закоханого чоловіка рівень тестостерону нижче, ніж у самотніх чоловіків або у чоловіків, які перебували в постійних стосунках.

Дослідники помітили, що існує простий спосіб дізнатися, який був рівень тестостерону у чоловіка в період внутрішньоутробного розвитку. Як правило, у чоловіків і хлопчиків вказівний палець на правій руці коротше їх безіменного пальця. Це було встановлено навіть у інших п’ятипалих істот, таких як щури. Чим вище рівень тестостерону до народження, тим більша різниця між безіменним пальцем і вказівним. Цікаво, що чоловіки з найнижчим співвідношенням частіше більше заробляють і довше залишаються в бізнесі.

Відносини в родині. Вони також підвладні гормонам. Причому важливо, в якій пропорції поєднуються рівні тестостерону у подружжя. Виявляється, чоловіки з рівнем тестостерону в крові нижче середнього відмінно себе почувають у шлюбі з жінками, у яких того ж гормону – вище середнього рівня. Така дружина відмінно підтримує чоловіка, володіє більш гнучкою психікою і краще розуміє його – адже високий рівень тестостерону робить людину більш наполегливою, а це може виражатися як в агресії, так і в бажанні допомогти близьким. Якщо, наприклад, у обох закоханих рівень нижче середнього, то і тут є позитивний момент – вони більш позитивно налаштовані при обговоренні сімейних проблем.

Далі буде…

На Сході кажуть: “Гірші вороги людини не

побажали б йому тих бід, які можуть

принести йому власні думки “.

Людина з самого початку свого земного існування була наділена дуже цінним і унікальним інструментом, що дозволяє перетворювати навколо себе не тільки простір, але і саму себе. І цим інструментом є думка.

Всі думки, емоції і переживання позначаються на нашому організмі. Чому серце б’ється швидше, коли доводиться виступати на людях? Чому ми червоніємо, коли відчуваємо збентеження? Чому наші м’язи напружуються, коли нас просять зробити щось, що нам не подобається?

Емоції включають психологічну реакцію як підготовку до певних дій. Коли ви налякані, ваше тіло мобілізується для втечі; коли ви сердиті, ваше тіло мобілізується для нападу; коли ви перебуваєте в стані депресії, ваше тіло мобілізується (або демобілізується) для ухилення від активних дій; і коли ви щасливі, воно мобілізується для підвищеної активності.

Якщо б ви могли оцінити стан вашого організму в моменти сильного збудження, то відзначили б зміни, відбуваються одночасно: напруга м’язів, прискорене серцебиття, зменшення слиновиділення, викид цукру та адреналіну в кров, збільшення згортання крові, відтік крові від шкірних покривів, особливо на руках і ногах. Останнє пояснює, чому лижники, які бояться спуску, мерзнуть більше, ніж упевнені в собі. Вплив мислення на фізіологічні процеси такий великий, що немає необхідності доводити його за допомогою складного лабораторного обладнання.

Відомий англійський нейрофізіолог Чарльз Шеррингтон, лауреат Нобелівської премії, встановив закономірність: першим виникає емоційне переживання, слідом відбуваються вегетативні та соматичні зміни в організмі. Тобто емоції людини формують образ його думок, від яких залежить фізичний стан і здоров’я.

Багато сучасних людей живе в безперервному стані стресу. Проблеми з колегами по роботі, напружені відносини в родині, образи, розставання, втрати близьких людей або майна, занепокоєння за майбутнє – все це, як правило, викликає сильну психофізичнунапругу. Часто люди знаходяться в напрузі, але навіть не усвідомлюють цього, так як для них це звичний стан.

У той же час, учені давно довели, що є безліч захворювань, безпосередньо пов’язаних з нашим емоційним станом, ставленням до життєвих ситуацій. Емоції впливають на імунну систему, гормональний стан і т. д. Є навіть таке поняття, як психосоматичні захворювання– так лікарі та психологи називають хвороби або хворобливі стани, викликані в першу чергу психологічними причинами.

Чому одні люди ніколи не хворіють, а інші постійно скаржаться на своє здоров’я або ж нескінченно лікуються? Людина, яка фокусує свої думки на хворобі, багато говорить про це, слухає розмови інших людей про хвороби, таким чином налаштовує свою підсвідомість на хворобу.

Дослідники доводять, що позитивний настрій не тільки знімає стрес, у нього є ще один позитивний ефект – відчуття безпеки і віра в те, що все буде добре, підтримує наше тіло і допомагає впоратися з хворобою. Оптимізм зменшує викликане стресом роздратування і вирівнює рівень гормону кортизолу. Також оптимістичний настрій знижує сприйнятливість до хвороб, пригнічуючи активність симпатичної нервової системи і стимулюючи парасимпатичну. Остання якраз відповідає за реакцію «відпочивай і перетравлюй» (rest-and-digest) – протилежну «бийся або тікай». Людина, яка зосереджується на здоров’ї, як правило, здорова і уникає всяких розмов про хвороби. Не дарма один з найзнаменитіших лікарів стародавності Авіценна казав: “У лікаря є три засоби в боротьбі з хворобою – слово, рослина, ніж“. Зверніть увагу: слово на першому місці!

Психологи стверджують, що корисно не тільки бачити навколишній світ у «рожевому» світлі, а й позитивно оцінювати себе самого. Найбільш здорові представники людства – люди з завищеною самооцінкою. Вони мають невисоку швидкість протікання серцево-судинних реакцій, а також низький рівень кортизолу в крові, тому і швидше відновлюються після потрясінь.

Емоції.

Слово «емоції» в перекладі з латинської означає «потрясаю хвилю». Запам’ятайте: ніколи не придушуйте свої емоції, відстежуйте їх, розумійте, називайте, вчіться висловлювати їх соціально прийнятним способом. Агресія, злість, гнів – це руйнівні емоції і для самої людини, і для людини, на яку вони спрямовані. Насправді вони служать прикриттям для переживань зовсім іншого роду, таких як страх, образа, біль. І якщо у нас вистачить сміливості, щоб зрозуміти свої справжні емоції і донести їх до людини в прийнятному вигляді (ставити акцент на собі, своїх почуттях, говорити знеособленими пропозиціями, наприклад: не «ти бездушна, тобі плювати на мене!», А «мені прикро і страшно, коли близькі для мене люди не бачать моїх бажань!»), це сильно змінить у кращий бік і відносини з самими собою, і з іншими людьми, і особливо з нашими близькими.

Також дуже корисно вести щоденник, на папір можна виплеснути все, що наболіло. Таким чином ви послабляєте емоційне напруження і можете аналізувати свою поведінку. Ще хорошою профілактикою психосоматичних захворювань будуть заняття спортом, особливо біг, плавання, спортивна ходьба, тому як вони дають можливість відпрацювати гормони адреналін і норадреналін, які викидаються в кров у стані стресу.

Хороші слова є у Зигмунда Фрейда: «При кожному ранковому пробудженні ми як би народжуємося заново». Почніть новий день з посмішки собі і новому дню, очікуйте від цього дня тільки хороших подій та емоцій. Поставте замість звичного дзвінка будильника красиву мелодію і не поспішайте схоплюватися, а присвятіть кілька хвилин приємному ритуалу пробудження: потягуванню, погладжуванню і масажу вух. Можна повісити біля ліжка плакат з позитивною картинкою. Це налаштує Вас на вдалий день і допоможе зберегти душевну гармонію.

Про те, що грейпфрутовим соком не можна запивати деякі лікарські препарати, зараз, напевно, чув кожен. Дивно, але ця надзвичайна взаємодія продукту та медичних препаратів була виявлена абсолютно випадково більше 10 років тому! У той час дослідники вивчали взаємодію алкоголю і фелодипіну і використовували суміш алкоголю з грейпфрутовим соком, щоб розбавити смак алкоголю. Яке ж було їх здивування, коли зміст фелодипіну в крові збільшилася в кілька разів, у порівнянні з попередніми дослідженнями. Це викликало побічні ефекти фелодипіну. Подальші дослідження виявили, що саме грейпфрутовий сік викликав збільшення концентрації препарату в організмі.

Справа в тому, що до складу грейпфрутового соку входить речовина, здатна взаємодіяти з деякими ліками, збільшуючи швидкість їх всмоктування в шлунково-кишковому тракті хворого. У соку виявили речовину нарингін, що блокує в печінці фермент, відповідальний за нейтралізацію деяких ліків в організмі. Один стакан грейпфрутового соку може дати максимальний блокуючий ефект, який буде тривати більше 24 годин.

Сьогодні відомо більше 50 популярних ліків від самих різних хвороб, які в поєднанні з грейпфрутовим соком утворюють гримучу суміш. І взагалі, взаємодія грейпфрутового соку з ліками, призначеними для прийому всередину, непередбачувана.

Особливість цитрусового напою особливо небезпечна для літніх людей, які частіше приймають пігулки «від серця» і нерідко при цьому п’ють збагачений кальцієм грейпфрутовий сік. В результаті препарат руйнується повільно, з прийомом нових доз концентрація його збільшується, через що розвивається передозування.

Але найбільшу небезпеку становить поєднання цього соку і гиполіпідемічних препаратів. Поки печінка «зайнята» розбиранням на запчастини інгредієнтів грейпфрута, ліки циркулюють по організму, їх концентрація в крові наростає, досягаючи того небезпечного рівня, коли з’являються все побічні ефекти відразу.

Як виявилося, грейпфрутовий сік може викликати не тільки передозування, а й «недодозування» ліків, роблячи їх застосування неефективним. Першим таким лікарським засобом виявився фексофенадин – препарат від алергії. Уявляєте, приймає любитель грейпфрутів такі ліки, а алергія у нього ніяк не проходить. До подібного ефекту призводить вже відомий вам нарингін.

Є й безліч інших ліків, дію яких знижує грейпфрутовий сік. Наприклад, жінки, що приймають протизаплідні таблетки і п’ють грейпфрутовий сік, в один прекрасний день можуть виявити, що вони трішки вагітні, а ті, хто приймають антидепресанти – що вони зовсім не трішки депресивні. Спектр «чудес» залежить від самого препарату.

Виявляється, подібною негативною дією може володіти не тільки сік грейпфрута, але і апельсиновий, яблучний і, можливо, деякі інші соки. У них виявили речовини, які точно так само блокують всмоктування деяких ліків з травної системи.

Ще більш цікаві спостереження чекають Вас далі. Виявляється, не тільки фруктові соки можуть підносити нам сюрпризи. Наприклад, молоко і молочні продукти можуть нейтралізувати дію антибіотиків тетрациклінового ряду (метациклін, доксициклін і т. д.), хінолони (ципрофлоксацин, левофлоксацин, ломефлоксацин і т. д.) іфлуконазолу (засіб від молочниці). Препарати пеніцилінового ряду і еритроміцин на дух не переносять нічого кислого (ягоди, фрукти, маринади та інші страви з оцтом). Заради антидепресантів потрібно відмовитися від алкоголю, сирів, шоколаду, сосисок, копчених ковбас, яловичини, страв з печінки тварин і птиці, м’яса дичини і диких тварин, кролика, ікри, соєвих соусів, авокадо, бананів, напоїв з кофеїном. Танін, що міститься в чаї, може утворювати нерозчинні сполуки і попросту змушувати випадати в осад деякі ліки (папаверин, кодеїн, еуфілін, серцеві глікозиди і т.д.). Не можна запивати антибіотики «Колою» або «Байкалом», інакше в просвіті шлунково-кишкового тракту можуть утворюватися нерозчинні залізовмісні комплекси, що знижує ефективність антибактеріальної терапії.

Після всього прочитаного виникає логічне запитання: а чим ж тоді можна і потрібно запивати ліки, якщо все настільки серйозно? Відповідь проста. Єдиним універсальним засобом для запивання таблеток була і залишається вода (але не з льодом, а кімнатної температури). Зазвичай достатньо чверті склянки, але в особливих випадках (саліцилати) може знадобитися і більша кількість. Крім того, розводьте за часом прийом препаратів і споживання соків або фруктів. Їжте їх години за дві до прийому ліків або через дві години після.

І наостанок хотілося б сказати кілька слів на підтримку чудового фрукта – грейпфрута. Грейпфрут – типовий нутрицевтик – тобто продукт, який негайно справляє позитивний вплив на стан здоров’я, включаючи профілактику і лікування захворювань. А кілька років тому вчені зробили приголомшливо важливе відкриття: додавання грейпфрутового соку в щоденний раціон ракових хворих у клініках Чикаго (США) посилило дію ліків від раку в три рази! Це дозволило лікарям знизити дозу токсичного препарату і уникнути неприємних побічних ефектів.